Держава повинна дбати про своїх захисників, а не робити з них жебраків.

Віктор Янукович.

Основним Законом України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Україна прагне створити Збройні Сили, які відповідатимуть сучасним вимогам, будуть здатними забезпечувати підтримку реалізації національних інтересів, мати високий авторитет у суспільстві, а служба в них буде престижною.

Глибоке реформування оборонної сфери згідно з європейськими стандартами належить до важливих пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики. У керівництва нашої держави є розуміння того, що військовослужбовці, які проходять службу та звільняються зі Збройних Сил потребують особливої уваги і допомоги з питань соціального забезпечення, а особливо забезпечення житлом. Для реалізації прав щодо соціального захисту військовослужбовців стосовно забезпеченості житлом на даний час створена відповідна законодавча і нормативно-правова база, яка включає в себе правові акти ще Радянського Союзу та вже незалежної України [1-9]. Проаналізовані документи мають споріднену направленість, яка визначає правовий статус військовослужбовців, порядок забезпечення їх житлом та регулює діяльність органів, що займаються її розподілом.

Значна кількість нормативно-правових документів вказує на значний розвиток юридичної сторони даного питання. В той же час, моніторинг стану дотримання прав військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей щодо соціального захисту свідчить, що однією з головних проблем залишається незабезпеченість їх житлом.

Рішення щодо забезпечення житлом повинні базуватись на ретельному аналізі стану житлового питання кожного окремого військовослужбовця з урахуванням сімейного стану, наявності пільг, вислуги і т.п.

Таким чином, визначення закономірностей забезпеченості житлом військовослужбовців Збройних Сил України є досить акту­альним та обумовлено нагальними соціальними потребами.

Метою статті є визначення та аналіз закономірностей забезпеченості житлом військовослужбовців Збройних Сил України з метою подальшого обґрунтування відповідних управлінських рішень щодо розв’язання житлової проблеми.

Виклад основного матеріалу.

В роботі планується визначити основні закономірності забезпечення житлом на прикладі двох характерних регіонів: столиці та обласного центру. Гарнізон м.Києва найбільш чисельний за квартирною чергою військовослужбовців та один з найпроблемніших з питань забезпечення житлом. Гарнізон м.Чернігова є досить типовим об’єктом (рівень обласного центру) для Збройних Сил України, стан та розвиток якого можна умовно порівнювати з іншими об’єктами такого рівня.  

Аналіз сучасних проблем розпочнемо з ретроспективи.

Невтішні дані свідчать про те, що за останній час чисельність безквартирних військовослужбовців тільки зросла. Безперечно, що з 1991 р., починаючи розбудову власної армії, Україна в цьому питанні стикнулася з великою проблемою. Отримавши у спадщину від Радянської Армії житлову чергу у 56,7 тис. чол., у наступні декілька років ЗС України поповнилися ще на 20 тис. військовослужбовців, які повернулися на Батьківщину з країн колишнього Союзу. Аналіз черги військовослужбовців і членів їх сімей на житло з 1992 року показує, що вона змінилася несуттєво. У 1992 році у черзі перебувало 56,7 тисяч осіб, а сьогодні – приблизно 45 тисяч (дані щодо чисельності в/с за роками, які перебували на квартирному обліку на рис. 1).

Цікаво буде провести аналіз змін черги військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, за роками існування ЗС України.